Офіційні документи
Деякі питання підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників
Щодо підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти
Щодо підвищення кваліфікації та атестації педагогічних працівників
Алгоритм планування підвищення кваліфікації
Планування підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладу освіти здійснюється у два етапи (пункт 17 Порядку підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, затвердженого Постановою КМУ №800 від 21.08.2019 р.)
Дії педагогічного працівника:
І етап
Подає пропозиції керівникові до орієнтовного/річного плану підвищення кваліфікації у строки і за процедурою, які визначені у закладі освіти.
ІІ етап
Протягом 15 календарних днів з дня отримання інформації про загальний обсяг коштів, передбаченого для підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладу освіти, педагогічний працівник подає керівникові закладу освіти (або уповноваженій ним особі) свою пропозицію до плану підвищення кваліфікації на відповідний рік.
Пропозиція оформляється педагогічним працівником у довільній формі, проте має містити всю інформацію, яка передбачена Порядком, з метою уможливлення її включення до річного плану підвищення кваліфікації. Відповідно до абзацу другого пункту 18 Порядку у разі невідповідності пропозиції педагогічного працівника зазначеним вимогам, така пропозиція не може бути розглянута. Пропозиція до плану підвищення кваліфікації на відповідний рік має містити інформацію про тему (напрям, найменування) відповідної програми (курсу, лекції, модуля тощо), форму (форми), обсяг (тривалість), суб’єкта (суб’єктів) підвищення кваліфікації, вартість підвищення кваліфікації (у разі встановлення) або про безоплатний характер надання такої освітньої послуги.
За згодою педагогічного працівника його пропозиція може бути уточнена або змінена, зокрема з урахуванням обсягу видатків, передбачених на підвищення кваліфікації.
Відповідно до пункту 8 Порядку педагогічні працівники мають право на підвищення кваліфікації як згідно з планом, так і поза межами плану підвищення кваліфікації закладу освіти на відповідний рік. Вочевидь, поза межами плану відбувається підвищення кваліфікації за рахунок самостійного фінансування педагогічним працівником. Обсяг підвищення кваліфікації «поза межами плану» може бути зарахований на загальних засадах до встановленого Законом мінімального обсягу годин на підвищення кваліфікації.
Також за погодженням педагогічного працівника, керівника відповідного закладу освіти (уповноваженої ним особи) і суб’єкта підвищення кваліфікації строки (графік) підвищення кваліфікації цього працівника протягом відповідного року можуть бути уточнені без внесення змін до плану підвищення кваліфікації. Таким чином, якщо ситуація потребує лише уточнення (зміни) конкретних строків підвищення кваліфікації, то це можна робити без внесення змін до плану за умови погодження з керівником закладу освіти і суб’єктом підвищення кваліфікації. Форма узгодження – довільна.
Дії керівника
Керівник забезпечує на І етапі планування підвищення кваліфікації:
визначення строків і процедури подання педагогічними працівниками своїх пропозицій до орієнтовного плану підвищення кваліфікації;
розгляд педагогічною радою питання про затвердження орієнтовного плану підвищення кваліфікації педагогічних працівників;
оприлюднення на інформаційному стенді закладу освіти та на його вебсайті (у разі відсутності вебсайту закладу освіти – на вебсайті відділу освіти) протягом двох робочих днів з дня його затвердження педагогічною радою, але не пізніше 25 грудня поточного року.
Керівник забезпечує на ІІ етапі планування підвищення кваліфікації:
невідкладне оприлюднення загального обсягу коштів, передбаченого для підвищення кваліфікації педагогічних працівників після затвердження в установленому порядку кошторису закладу освіти на відповідний рік;
подання на розгляд педагогічною рада закладу освіти плану підвищення кваліфікації на відповідний рік у межах коштів, затверджених у кошторисі закладу освіти за всіма джерелами надходжень на підвищення кваліфікації на відповідний рік (за винятком коштів самостійного фінансування підвищення кваліфікації педагогічними працівниками).
План підвищення кваліфікації закладу освіти на відповідний рік має включати:
– список педагогічних працівників, які повинні пройти підвищення кваліфікації у цьому році,
– теми (напрями, найменування),
– форми, види, обсяги (тривалість) підвищення кваліфікації (у годинах або кредитах ЄКТС),
– перелік суб’єктів підвищення кваліфікації,
– строки (графік),
– вартість підвищення кваліфікації (у разі встановлення) або примітку про безоплатний характер надання такої освітньої послуги чи про самостійне фінансування підвищення кваліфікації педагогічним працівником.
Визнання результатів підвищення кваліфікації
Результати підвищення кваліфікації не потребують окремого визнання чи підтвердження у суб’єктів підвищення кваліфікації, що мають ліцензію на підвищення кваліфікації або провадять освітню діяльність за акредитованою освітньою програмою.
Результати підвищення кваліфікації визнаються рішенням педагогічної (вченої) ради відповідного закладу освіти у інших суб’єктів підвищення кваліфікації.
Дії педагога:
Протягом одного місяця після завершення підвищення кваліфікації педагогічний працівник подає до педагогічної ради закладу освіти клопотання про визнання результатів підвищення кваліфікації та документ про проходження підвищення кваліфікації
Педагогічний працівник, який має науковий ступінь та/або вчене, почесне чи педагогічне звання (крім звання “старший вчитель”) подає звіт про результати підвищення кваліфікації або творчу роботу, персональне розроблення електронного освітнього ресурсу, що виконані в процесі (за результатами) підвищення кваліфікації та оприлюднені на веб-сайті закладу освіти та/або в електронному портфоліо педагогічного або науково-педагогічного працівника (у разі наявності). Форму звіту визначає відповідний заклад освіти.
Обсяг підвищення кваліфікації шляхом інформальної освіти (самоосвіти) зараховується відповідно до визнаних результатів навчання, але не більше 30 годин.
Окремі види діяльності педагогічних та науково-педагогічних працівників (участь у програмах академічної мобільності, наукове стажування, самоосвіта, здобуття наукового ступеня, вищої освіти можуть бути визнані як підвищення кваліфікації
Діяльність педагогічної ради щодо підвищення кваліфікації педагогічних працівників
Протягом місяця після завершення підвищення кваліфікації педагогічний працівник подає до педагогічної ради: клопотання про визнання, копію документа про підвищення кваліфікації
Засідання педагогічної ради відбувається протягом місяця з дати подання клопотання
Здійснюється перевірка права іншого суб’єкта надавати освітні послуги з підвищення кваліфікації (наявність програми, вебсайту, відповідності документу про результати підвищення законодавству)
Педагогічна рада заслуховує педагогічного працівника щодо якості виконання програми підвищення кваліфікації, результатів підвищення кваліфікації
За результатами перевірки суб’єкта та виступу педагогічного працівника педагогічна рада приймає рішення про визнання/невизнання результатів підвищення кваліфікації. У разі невизнання – надає рекомендації щодо повторного підвищення кваліфікації у інших суб’єктів та/або прийняття рішення щодо неможливості включення даного суб’єкта до плану підвищення кваліфікації
Педагогічна рада протокольно фіксує інформацію про підвищення кваліфікації певного педагогічного працівника: повне найменування суб’єкта підвищення кваліфікації (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та по батькові (у разі наявності) фізичної особи, яка надає освітні послуги з підвищення кваліфікації; прізвище та ініціали (ініціал імені) педагогічного працівника, який підвищив кваліфікацію; форму, вид, тему (напрям, найменування) підвищення кваліфікації та його обсяг (тривалість) в годинах та/або кредитах ЄКТС
Формальна освіта
Формальна освіта – це освіта, яка здобувається відповідно до освітніх ліцензованих програм закладів післядипломної освіти і передбачає досягнення здобувачами освіти заздалегідь визначених результатів навчання. Вона розширює й доповнює знання з фаху, методики викладання предмету, психології, які отримав вчитель, здобуваючи вищу освіту.
Форми формальної освіти: очна (курси підвищення кваліфікації, семінари, творчі групи, тренінги тощо), дистанційна (дистанційні курси, онлайнові конференції, вебінари тощо), очно-дистанційна (поєднання очної та дистанційної форм навчання – очно-дистанційні курси).
Де здобути: заклади післядипломної освіти (переважно відповідно до місця проживання).
Вимоги до закладів формальної освіти: наявність ліцензії на здійснення освітніх послуг.
Мінуси формальної освіти: не завжди відповідають запитам слухачів, відсутність вибору тем, форм навчання тощо.
Неформальна освіта
Неформальна освіта – це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій. Вона допомагає швидко і вчасно отримати необхідні знання відповідно до потреб тут і зараз.
Форми неформальної освіти: очна (тренінги, майстер-класи, семінари, майстерні тощо), дистанційна (дистанційні курси, вебінари).
Де здобути: неурядові установи, приватні особи, платформи дистанційного навчання.
Вимоги до закладів неформальної освіти: немає, оскільки їхня робота не регламентується державними органами. Такі заклади не повинні мати ліцензію, їхні програми – гриф, сертифікат – реквізити офіційних установ.
Мінуси неформальної освіти: її результати не завжди враховуються при атестації, часто педагоги не поінформовані про те, де можна повчитись.
Інформальна освіта
Інформальна освіта (самоосвіта) – це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям. Така навчальна діяльність не обов’язково цілеспрямована та структурована, не фіксується документально, але сприяє розширенню професійних знань та умінь і є однією з ключових компетентностей особистості.
Форми інформальної освіти: одноразові лекції, відеоуроки, медіа-консультації, спілкування у сім’ї, з колегами, читання спеціалізованих журналів, телебачення, відео, незаплановані випадкові бесіди.
Де здобути: будь-де.
Вимоги до закладів інформальної освіти: немає, оскільки їх не існує.
Мінуси інформальної освіти: її результати не можуть враховуватися при атестації (виключення – складання сертифікаційних тестів).
Як поєднати формальну, неформальну та інформальну освіту?
Сьогодні Закон України про освіту дозволяє вчителю обирати будь-який з цих видів, проте найбільш оптимальним буде поєднання традиційних курсів підвищення кваліфікації в закладі післядипломної освіти (формальна освіта), курсів, семінарів та інших заходів від неурядових установ, що дозволить швидко отримати потрібні знання та навички (неформальна освіта) та самоосвіту (інформальну), яка допоможе підвищити свій професійний рівень.